Село Красне – найстаріше село в бувшій Турівській волості Прилуцького повіту Полтавської губернії. Через село проходить старовинна дорога з Новгород-Сіверського до Києва. У сиву давнину люди по цій дорозі ходили на сповіді до Києво-Печерської лаври. Лівий берег Супою був покритий травами, які були кормом для коней і волів. Великий ставок завжди був повним води. При злитті ставка з Супоєм по обидва боки росли ліси. На південь від ставка ще й досі збереглись ділянки лісу. І саме цей гай і ставок були колись красивим місцем відпочинку проїзних і піших людей. Саме це красиве місце для відпочинку і стало назвою села Красне, що означає красиве.Існуе також версія, що село отримало назву дякуючи рибі "краснопірці" що водилась у тому ж ставку. Старожили кажуть, що ту рибу куштували всі подорожні. А ловив і торгував (як свіжою так і вяленою) старий, худющий і маленький зростом козак. Саме за статуру його і називали Сухеньким. І донині багато корінних жителів мають прізвище Сухенко. Ще за часів князівств Київського і Переяславського по річці Супій в селах Биків, Красне, Усівка, хутір Козачий та Згурівці жили козаки, які об’єднувалися у Биківську сотню, і були підпорядковані Переяславському полку. Биківська сотня мала свою фортецю на річці Супій Між Биковом і Красним. Фортеця – це острів на річці, близько 15 гектарів, обнесений земляним валом та обгороджений стовпами – називалось Городище. Ця фортеця була козакам надійною оборонною спорудою для захисту Переяслава і Києва. 14 листопада 1709 р. на маєтності села Красного отримав царську грамоту полковник переяславський Степан Томара.

На схід від села Красне, є гора під назвою Рожкова. З неї видно Городище на Супої, а також видно в степу гору Шатура, в напряму прилук. За стародавніми переказами Рожкова одержала назву від того, що в давнину, коли треба оголосити збір козаків, на цій горі козак в рожок грав тривогу. На горі Шатура був курінь, у ті часи його називали шатро. Там завжди чергували козаки. Якщо помітять небезпеку, умовними сигналами сповіщають на гору Рожкова, а звідти передають сигнал на Городище і оголошують тривогу. Від слова шатро і досі гору називають Шатура.

За три кілометри від Касного на північний схід стоїть Лиса Гора. Там був високий курган З появою гусеничних тракторів, уже після Великої Відчизняної Війни, той курган розорали, розтягнули плугами. Тепер збереглось невелике підвищення. Важко визначити центр колишнього кургану. За Переказами старожилів, люди шапками наносили землі, і насипали курган, і назвали Лиса гора ( біля гори й до чього часу, залишиласть долина, яр які. тягнуться до гори.) Яку ж вона зберігає таємницю? Про це ніхто не відає. Можливо, похований там вождь скіфського племені, а, може, староруський богатир, що загинув у поєдинку з ворогом. А, можливо, на полі тім була колись січа і багато загинуло там захисників рідного краю.

Село Красне згадується ще в грудні 1653 року; російське посольство на чолі з боярином Батуріним їхало до Переяслава через Прилуки, Красне, Биків, Басань, Баришівку. А незадовго до Полтавської битви Петро І із Переяслава їхав до Прилук через Красне. Зберігся переказ: коли побачив Петро ставок у Красному, вигукнув: « Какой красен пруд, искупаться б не худо!» Після цих слів швидко роздягнувся і кинувся купатись. В Описі Київського намісництва 1781 р. читаємо: жителі села Красне проживали у ста вісімдесяти восьми хатах, з них сімдесят чотири належали виборним козакам, сімдесят шість — козакам-підпомічникам, шістдесят сім - посполитим, різночинним, козацьким підсусідкам та підсусідкам владики. У селі проживали один дворянин, два різночинці, один представник духовенства, один церковник. В 1787 р. в селі Красне було 176 душ державних людей. Безумовно, ело Красне – поселення козаків. Були часи, коли вони не були під владою польських і російських магнатів. Населення не було закріпачене. Козаки самі відкритим голосуванням обирали владу. Всі питання в селі вирішувались на сходках, громадою. Село відносилося до Козелецького повіту Переяславського полку Басанської сотні і управляв ним граф Кирило Розумовський. Поруч лежали емлі Васильчикова, які тяглися від с. Миколаївки на 12 км до с. Петрівки. Васильчиков свої землі від земель Красного відділив глибокою канавою, яка називалась « Панський рів». Він тягнувся колись від Супою до села Аркадіївки.Досі збереглась частина рову, від Супою до так званого Сухенкового Озера. В наші дні цей рів є границею між Київською і Чернігівською областями.